Милосердя, або Христос у людях похилого віку

PDFДрукe-mail

Праця

Дехто вважає, що людина похилих літ уже нікому не потрібна: вистачить лише заглянути до будинків пристарілих, де часто можна зустріти стареньких батьків чи матерів при живих дітях... Але це не так! Старість сама в собі містить багато Божої мудрості та краси, а перед тими, хто молодший,  ставить завдання: вчитися від старших життєвої мудрості, а також піклуватися про них. З настанням старості людина відчуває потребу опіки, підтримки, любові. Саме таку допомогу повинні надавати ми, християни, що намагаємось  дотримуватись закону любові до ближнього.

Семінаристи Вищої Духовної Семінарії часто відвідують Будинок Милосердя, котрий розташований зовсім поруч. Користуючись нагодою, хочу поділитися своїми враженнями про нього. Насамперед розпочну з історії повстання Дому Милосердя. Побудував його ( як і всі храми міста Городка та  багатьох інших парафій, а також  нашу семінарію) уже на цей час покійний, святої пам’яті отець Владислав Ванаґс МІС. 3 травня 2000 року з’явилися перші мешканці, відбулася перша Служба Божа за участю усіх прихожан та мешканців будинку. Дім Милосердя  провадять отці мар`яни. На даний час директором будинку є о. Віктор Ткач, допомагає йому о. Станіслав Завальський, які з великою любов`ю  та відданістю провадять свою душпастирську працю(намащення хворих, проведення молебнів та відправлення Святої Меси). Також свою службу несе  тут сестра Адріана, зі Згромадження Сестер Служебниць Богородиці Діви Непорочно Зачатої (Служебниці Дембіцькі), та увесь персонал, котрий дбає про злагоду та затишок.  Мешканці будинку напрочуд привітні та радісні. Приходячи і розмовляючи з ними, я та мої брати семінаристи  набираємося тільки позитивних вражень. Інколи здається, що ми стаємо для цих стареньких людей як їхні діти, родина. І так воно є насправді, бо декого з них  взято до Будинку Милосердя з напівзруйнованих  жител, з сімей, котрі відкинули або з якихось причин відмовились від них. Як не дивно, але саме така  реальність панує у сучасному світі, коли стає страшно при думці : «Чи на старість мені хтось подасть склянку води? Чи мої найближчі пам`ятатимуть про мене?».

 Від старості ніхто не застрахований, вона може наступити будь-коли, а може, вже прийшла, тільки ми її не зауважили.  Цей вік може настати як у молодої, так і в похилої віком людини, бо можна постаріти душею, назовні здаючись молодим. А тоді – чи знайдемо у когось розуміння?

Старість – це стан, фізичний або й духовний, а для ближнього – завдання  Тому такою важливою  є підтримка ближнього молитвою та добродіянням, своєю увагою, добротою, терплячістю... Не забуваймо старших людей, пам`ятаймо про них, бо перед Богом вони також – діти...

Якщо ви помітили помилку в тексті натисніть: Ctrl + Enter.

Powered by ArtGattino
hosting gattino.com.ua