ТАЇНСТВО ЄЛЕОПОМАЗАННЯ ХВОРИХ

PDFДрукe-mail

Целебрування вдячності – Неділя, 10 лютого

Парафіяльна спільнота готує целебрування вдячності за дар таїнства Єлеопомазання хворих та за дар Передсмертного Причастя. Целебрування призначене для найширшого кола віруючих, щоб поглибити і зміцнити їхню віру в діяння Христа у  цих таїнствах.

Целебрування в неділю, що передує Світовому Дню Хворих, буде також однією з форм приготування парафії до цього дня. Сам день 11 лютого може мати характер зустрічі з хворими і уділяння їм таїнства Єлеопомазання.

Приготування:
„Відкривати силу хреста”

Після целебрування вдячності за дар богопосвяченого життя скеруймо нашу думку до таїнства Єлеопомазання та Передсмертного Причастя. Маємо лише одну зустріч приготування, оскільки целебрування вдячності заплановане на найближчу неділю. Тим більше необхідно подбати про те, щоб не занедбати ні духовного, ні організаційного виміру приготування. Єлеопомазання належить до найбільших дарів, залишених нам Христом. Воно належить до таїнств Церкви. Також Передсмертне Причастя є безцінним даром для людини, яка з цього світу переходить до іншого. У вступній медитації посилаємось на слова бл. Йоана Павла ІІ з апостольського послання про християнський сенс людського страждання „Salvifici doloris”.

Думки до медитації, проповіді, конференції і розмови

«В глибині кожного індивідуального страждання, яке досвідчує людина, а водночас біля витоків страждання всього світу, відразу з’являється запитання: чому? Це питання про причину, про правоту, а водночас про мету (навіщо?), а в результаті - завжди питання про сенс. Це питання не лише товаришує людському стражданню, але й наче хоче визначити його людський зміст – те, через що терпіння є власне людським терпінням. Біль, особливо фізичний, широко розповсюджений в тваринному світі. Лише людина, страждаючи, знає, що терпить і запитує «чому» - і вже в цілковитий і специфічно людський спосіб страждає, якщо не знаходить відповіді на це питання, повної відповіді. Це важке питання, схоже до того, як важким є інше, споріднене йому, питання про зло. Навіщо зло? Чому в світі зло? Коли запитуємо таким чином, то завжди, принаймні якоюсь мірою, питаємо також про страждання.

Одне і друге питання важке, коли поставлене людиною людині, людьми людям – а також, коли людина ставить його Богу. Бо людина не запитує про це у світу, оскільки страждання найчастіше приходить до неї з його боку, але питає про це Бога як Творця і Господа світу. Добре відомо, що в цьому питанні доходиться не тільки до багатьох розчарувань і конфліктів у відносинах людини з Богом, але буває, що доходить до самого заперечення Бога. Якщо існування світу наче відкриває очі людської душі на існування Бога, на Його мудрість, всемогутність і велич, то зло і страждання немовби затьмарюють цей образ – інколи радикально, особливо в обличчі щоденної драми стількох невинних страждань, а також стількох провин, які зникають безкарно. Ця обставина – можливо, більше від будь-якої іншої – показує, наскільки важливим є питання про сенс страждання і з якою глибиною необхідно розуміти і це питання, і усіляку можливу відповідь на нього.

Це питання може задати Богу людина з розшматованим серцем, коли розум повний пригнічення і неспокою; Бог же, як ми бачимо вже в одкровенні Старого Завіту, слухає його і очікує на нього. Це найживіше виразилося в Книзі Іова […].

Щоб дізнатися справжню відповідь на питання «навіщо страждання», ми мусимо скерувати наш погляд на одкровення Божої любові, безсумнівного джерела сенсу всього, що існує. Любов є також найповнішим джерелом сенсу страждання, яке завжди залишається таємницею: усвідомлюємо собі, що усі наші пояснення будуть завжди недостатні і неадекватні. Христос дозволяє нам увійти в таємницю і відкрити «навіщо страждання», якщо ми здатні зрозуміти велич Божої любові […].

Однак понад усе Христос наблизився до світу людського страждання через те, що сам взяв на себе страждання. Під час своєї публічної діяльності дізнавав не лише труду, бездомності, нерозуміння навіть з боку найближчих, але над усе оточував його все щільніший круг ворожості і все виразнішими ставали приготування до усунення Його з-посеред живих. Христос, свідомий цього, багато разів говорить своїм учням про терпіння і смерть, які чекають на Нього. „Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть. І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп'яли його; а третього дня воскресне” (Мт 20, 18-19). Христос іде назустріч своєму стражданню і смерті зі всією свідомістю послання, яке повинно виповнитися саме так. Саме через це своє страждання має вчинити, щоб людина «не загинула, але мала вічне життя». Саме через свій Хрест повинен торкнутися коренів зла, що тривають в діях людини і в людських душах. Саме через Хрест повинна здійснитись справа спасіння. Ця справа має в плані одвічної Любові спасенний характер. І тому Христос дуже суворо картає Петра, коли той хоче відвести Його від думки про терпіння і хресну смерть […].

Учасники Христових страждань мають перед очима пасхальну таємницю Хреста і Воскресіння. В цій таємниці Христос сходить наче до крайніх рубежів слабкості і позбавлення свободи дії людини – адже вмирає, прибитий до Хреста. Якщо одночасно в цій слабкості доповнюється Його вивищення, підтверджене силою Воскресіння, то, отже, слабкість усіляких страждань людини може проникнути та сама Божа сила, яка проявилася в Хресті Христа. У цьому розумінні страждати – означає ставати неначе особливо податливим, особливо відкритим на діяння спасенних сил Бога, жертвуваних людям в Христі. В Ньому Бог підтвердив, що хоче діяти особливо через терпіння, яке є слабкістю і знищенням людини, – і хоче власне в цій слабкості і винищенні проявляти свою силу. Цим може також пояснюватись заклик з послання Петра: «Коли ж (страждає) як християнин, нехай не соромиться, а прославляє Бога цим ім'ям» (1Пт 4, 16).

В Посланні до Римлян апостол Павло ще ширше скаже на тему цього «виявлення сили в безсиллі», такого духовного загартовування людини серед досвідчень і утисків, яке є особливим покликанням учасників Христових терпінь: «ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість - досвід, а досвід - надію.Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим 5, 3-5). В терпінні міститься неначе особливий заклик до чесноти, яку людина мусить виробити зі свого боку. Це чеснота витривалості у знесенні того, що турбує і болить. Роблячи це, людина вивільняє надію, яка підтримує в ній переконання, що страждання не переможе її, не позбавить властивої їй гідності разом з відчуттям сенсу життя. І ось цей сенс проявляється разом з діянням Божої любові, яка є найбільшим даром Святого Духа. В міру як бере участь в цій любові, людина в терпінні віднаходить себе до кінця: віднаходить «душу», яку, – здавалося їй, що через страждання  «втратила».

Проте досвід Апостола, учасника Христових страждань, іде ще далі. В Посланні до Колосян читаємо ті слова, які складають неначе останній етап духовного шляху (itinerarium) в зв'язку зі стражданням. Св. Павло пише: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол 1, 24). Так написав Павло апостол, який в іншому листі запитує своїх адресатів: «Чи ви не знаєте, що тіла ваші є членами Христа?»

В пасхальній таємниці Христос дав початок з'єднання з людиною в спільноті Церкви. Таємниця Церкви виражається в тому, що вже в святому Хрещенні, яке уподібнює до Христа, а далі через Жертву Христа – сакраментально через Євхаристію – Церква постійно будується як духовне Тіло Христа. В цьому Тілі Христос хоче бути з’єднаний з усіма людьми. Особливим же чином з’єднаний з тими, які страждають. Наведені слова з Послання до Колосян свідчать про винятковий характер цього з'єднання. Ось бо той, хто страждає, поєднаний з Христом – як в з'єднанні з Христом зносить свої «муки» апостол Павло – він не лише черпає з Христа ту силу, про яку йшлось раніше, але також «доповнює» своїм терпінням «те, чого ще бракує скорботам Христовим». В цьому євангельському образі підкреслюється правда про творчий характер страждання. Страждання Христа створило добро Спасіння світу. Це добро саме в собі є невичерпним і нескінченним. Жодна людина нічого не може додати до добра Спасіння. Водночас, в таємниці Церкви як свого Тіла, Христос наче відчинив власне спасенне страждання на кожне страждання людини. Якщо людина стає учасником страждань Христа – в будь-якому місці світу і часі історії – по-своєму доповнює це страждання, через яке Христос здійснив Спасіння світу” (Salvifici doloris 9-10.13.16.23-24).

Визнання віри і молитва про зрозуміння спасенної сили страждання

Пісня 

С: Прославляємо Тебе, Господи Ісусе, у Твоїй турботі про хвору і страждаючу людину. Наблизився до кожної і взяв на себе її хрест. Дав їй благодать єдності з Твоєю мукою і включив її в діло спасіння світу. Однак не завжди нам, о Господи, вистачає віри в те, що наш хрест, через з’єднання з Твоїм хрестом, дійсно спричиняється до спасіння світу. Наша віра переплітається з забуттям і недовірством. Сьогодні прагнемо визнати цю віру і просити, щоб зміцнив її. Читаючи Символ Віри, хочемо визнати, що віримо в Отця, Який піклується про своїх дітей, віримо в Тебе, Котрий з’єднуєшся з нами в усіх справах життя і не залишаєш нас у хресну годину, віримо в Святого Духа, Котрий єднає нас з Тобою і усією Церквою.

Усі: Вірую в єдиного Бога...

Хвилина тиші, а потім пісня: «В хресті терпіння».

С: Ми визнали віру в присутність Бога у людському стражданні. Нехай ця віра принесе плід гарячої молитви в намірі хворих людей і тих, котрі ними опікуються.

Після кожного заклику повторюємо акламацію: Ісусе, довіряю Тобі або  Нехай нас огорне Твоя благодать, Господи.

Л1: Ти, о Господи, дав людям здібності, завдяки яким виготовляють щоразу кращі ліки і знаходять все досконаліші методи лікування. Та попри те світ людського страждання не зменшився. Лікарні повні, а велика кількість хвороб торкаються людей по всьому світу. Тому просимо, милосердний Ісусе, щоб огорнув своєю любов’ю усіх хворих людей, даючи їм сили зносити терпіння і зміцнюючи надію на повернення до здоров’я.

Л 2: Людина, яку Ти створив і спас, о Господи, досвідчує не лише фізичних страждань. Часто змагається також зі стражданням духа. Не бачить сенсу життя, позначеного терпінням. Запитує: чому? Інколи також питає: чи Бог мене покинув? Нам, людям, важко відкрити таємницю страждання. Хоча його первинною причиною є гріх, то однак існує також терпіння невинне. Ти, о Ісусе, показав нам його значення. Ти був найбільш невинним, а прийняв ганебну муку і помер на хресті, даючи стражданню спасенну силу. Тому просимо, Господи, щоб показав хворим таємничу силу страждання, пережиту в з’єднанні з Тобою.

Л 3: Прославляємо Тебе, наш Спасителю, у наших братах і сестрах, котрі в своєму стражданні і хворобі відкрились для Святого Духа і з’єднались зі страждаючим Спасителем. Вони пізнали відновлення духовного життя і відкрили новий спосіб служіння братам. Розпочали служіння страждання. Кожного дня жертвують світу духовну міць, котра допомагає грішникам приступити до сповіді, ворогуючим поєднатись, а блукаючим в темряві знайти дорогу правди і життя. Дякуємо Тобі, Господи, за їхню віру і любов, а також просимо, щоб зміцнював їх в цьому особливому служінні.

Л 4: Страждання пробуджує співчуття і виявляє добро в іншій людині. Схиляє шляхетні серця, щоб ділитись тим, що мають, а також давати себе. Найпрекрасніший приклад цієї допомоги хворим і терплячим дав нам Ти, о Господи, під час свого земного життя. Закликав нас усіх, щоб ми охоче і ревно поспішали з допомогою хворим людям. В них зустрічаємо самого Тебе і Тобі служимо. Тому просимо, милосерний Спасителю, щоб не було серед нас байдужості і самолюбства, але великодушність і і ревність в служінні страждаючим.

С: Просимо Тебе, милосердний Отче, за  заступництвом Марії, що триває з вірою і любов’ю під хрестом Твого Сина, щоб в боротьбі сил добра зі злом і життя зі смертю, постійно об’являлась сила дару, яким є страждання, що переживається в з’єднанні зі Спасителем світу і освячене присутністю Святого Духа. Відслони перед страждаючими скарби, що їх не знає мудрість цього світу. Допоможи їм відкрити особливе місце, яке визначив для них серед членів свого Народу. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Пісня (тематика – хрест)

Целебрування:

«Подяка за таїнство хворих»

В неділю, 10 лютого, напередодні міжнародного Дня Хворих, рекомендується переживання під час усіх Святих Літургій чергового целебрування Року Віри, що має характер подяки за дар таїнства Єлеопомазання хворих і передсмертного Причастя.

Вступ

Целебрування має бути насамперед урочистим визнанням віри стосовно таїнства Єлеопомазання хворих. Як кожне таїнство, воно є також великою таємницею віри. Цю віру треба висловити словами, виразити у целебруванні, впровадити у життя й оточити молитвою. Усі ці елементи присутні у переживанні нині події Року Віри. Це є целебруванням, а отже – спільнотним та урочистим визнанням віри у словах, знаках та молитві. Кульмінацією цих переживань є подяка, складена Богу за дар цього таїнства.

Дане целебрування потрібне також тому, що тема таїнства Єлеопомазання хворих надто рідко з’являється у недільній проповіді та молитві. Навіть якщо пам’ятаємо про хворих і часто довіряємо їх Богу у щоденній молитві, то, одначе, розбудження у них прагнення прийняття цього таїнства,  а також приготування до прийняття його з вірою, надією та любов’ю, потребує більш інтенсивної душпастирської праці. Це стосується також Передсмертного Причастя.

У приготування частин Святої Літургії, котрі по-особливому виражають віру у міць таїнства Єлеопомазання хворих,  а також є подякою за цей незвичний дар, повинні бути задіяні передусім ті особи і парафіяльні групи, покликанням яких є служіння хворим.

Сьогоднішнє целебрування призначене для учасників недільної Євхаристії і не замінюватиме Дня Хворого, що припадає на завтрашній день. На цей день слід запросити хворих і дати їм можливість прийняття призначеного для них таїнства.

Перебіг целебрування

Целебруванням передбачені три елементи, котрі ми виділяємо під час Святої Літургії: пояснення значення, визнання віри та молитва подяки.

Приготування знаку

Знаком, який виділяємо під час сьогоднішнього целебрування, є хрест. Слід прикрасити його квітами. Перед хрестом або перед вівтарем можна помістити на приготовленій для цього підставці посудину з олією для хворих і поставити біля неї квіти.

Під час головної Святої Літургії, у вхідній процесії, хрест може нести особа, особливо діткнена стражданням. Якщо у головному вівтарі є великий хрест і процесійний хрест заноситься до захристії, то можна помістити перед вівтарем саму підставку під посудину з олією для хворих і поставити біля неї квіти.

Думки до гомілії

Нав’язуючи до літургійних читань, той, хто проголошує Боже Слово, наближує учасникам Євхаристії науку Церкви про таїнство Єлеопомазання, а також про Передсмертне Причастя. Синтез цього навчання поміщений у Катехизмі Католицької церкви (1514-1525). Нижченаведені тексти зачерпнуті з цього документу.

«Єлеопомазання хворих «є не лише таїнством тих, які перебувають у дуже великій небезпеці смерті. Відповідний час для його прийняття, безперечно, є вже і тоді, коли вірному починає загрожувати небезпека смерті через хворобу або старість» (ККЦ 1514).

«Якщо хворий, який отримав Єлеопомазання, одужує, він може знову прийняти це таїнство у разі нової важкої хвороби. Протягом однієї і тієї ж недуги Єлеопомазання може бути знову повторене, якщо хвороба загострюється. Доречно вділити Єлеопомазання хворим перед важливою операцією. Те саме стосується і старших людей, у яких поглиблюється неміч» (ККЦ 1515)

«Лише священики (єпископи і пресвітери) можуть уділяти Єлеопомазання хворих. Обов'язком душпастирів є повчати вірних про користь цього таїнства. Нехай вірні заохочують хворих, щоб ті запрошували священика для прийняття цього таїнства. Хворі повинні приготуватися до його прийняття добрим наставленням, з допомогою свого душпастиря і цілої церковної спільноти, яка повинна огортати хворих своїми молитвами і братньою опікою» (ККЦ 1516).

Наслідки відправи цього таїнства

«Особливий дар Святого Духа. Першою благодаттю цього  таїнства є благодать зміцнення, миру і відваги в подоланні труднощів, які пов'язані з важкою хворобою або старечою неміччю. Ця благодать є даром Святого Духа, Який відновлює довір'я і віру в Бога і зміцнює проти спокус Лукавого, тобто проти спокус знеохочення і страху перед смертю (Пор. Євр. 2, 15.). Ця допомога Господа силою Його Духа має супроводжувати хворого до оздоровлення душі, а також до оздоровлення тіла, якщо така є Божа воля Окрім того, «як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5,15).(ККЦ 1520).

«З'єднання зі страстями Христа. Через благодать цього таїнства хворий отримує силу і дар тісно злучитися зі страстями Христа: він певним чином посвячений, щоб нести плоди через уподібнення до спасенних страстей Спасителя. Біль як наслідок первородного гріха набирає нового змісту: він стає участю у Христовому ділі спасіння» (ККЦ 1521).

«Церковна благодать. Недужі, які приймають це таїнство, «добровільно єднаючись зі страстями і смертю Христа», вносять «свою частку для добра Божого Народу». Уділяючи це таїнство, Церква у спільності святих заступається за добро хворого. Хворий же, своєю чергою, благодаттю цього таїнства сприяє освяченню Церкви та благу всіх людей, за яких Церква страждає і жертвує себе через Христа Богові Отцеві» (ККЦ 1522).

«Приготування до останнього переходу. Якщо таїнство Єлеопомазання хворих вділяється всім, хто страждає від важких хвороб і немочей, воно тим більше повинне вділятися тим, хто наближається до кінця життя. Тому його також назвали «таїнством тих, що відходять». Єлеопомазання хворих завершує наше уподібнення до смерті і Воскресіння Христового, яке почалось у Хрещенні. Воно завершує святі намащування протягом усього християнського життя: намащування під час Хрещення витиснуло на нас печать нового життя; намащування під час Миропомазання зміцнило нас для боротьби в цьому житті. Останнє намащування зміцнює кінець нашого земного життя міцним захистом в останній боротьбі перед входом до Дому Отця» (ККЦ 1523).

Передсмертне Причастя - останнє таїнство християнина

«Тим, хто покидає це життя, крім Єлеопомазання хворих, Церква уділяє Євхаристію як останнє напуття. Отримане під час переходу до Отця, Причастя Тіла і Крові Христа має особливе значення й особливу важливість. Воно є зародком вічного життя і сили воскресіння, відповідно до слів Господа: «Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п'є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Iв. 6,54). Євхаристія, таїнство померлого і воскреслого Христа, є тоді таїнством переходу від смерті до життя, переходу із цього світу - до Отця» (Пор. Iв. 13, 1.) (ККЦ 1524).

«Таким чином, так, як таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії становлять цілість, названу «таїнствами християнського втаємничення», - так само можна сказати, що Покаяння, Єлеопомазання і Євхаристія наприкінці земного життя християнина «є таїнствами, які готують до Батьківщини», або таїнствами, які завершують земну мандрівку» (ККЦ 1525).

Введення до визнання віри

Священик: Кожної неділі ми складаємо визнання віри. Воно говорить нам про Триєдиного Бога, про Церкву і вічне спасіння. Сьогодні хочемо глибше пережити істину про те, що у таїнстві Єлеопомазання хворих плідно діє той самий люблячий нас Бог, а чинить це через Церкву. Перш, ніж ми це зробимо, задумаймося у тиші над кількома питаннями: Чи вірую, що у таїнстві Єлеопомазання хворих Небесний Отець схиляється над людиною, котру вчинив своєю дитиною і дарує їй свою батьківську допомогу? Чи вірую, що у цьому таїнстві Ісус Христос єднає хвору людину зі своїм стражданням і надає людському стражданню спасенний вимір? Чи вірую, що Святий Дух, помазуючи у цьому таїнстві хвору людину, зміцнює її віру і дає їй силу до подолання страху і цілковитої довіри Ісусові? Чи вірую, що даром Бога для людини на шляху з цього світу до вічності є Передсмертне Причастя? (хвилина тиші).

Прославляймо нашого Бога, Отця, Сина і Святого Духа, промовляючи (співаючи) визнання віри, що говорить про Нього і Його предивні справи.

Усі: Вірую в єдиного Бога...

Пропозиція Вселенської молитви

Вступ: З відновленою та зміцненою вірою звернімося до Бога з нашими покірними проханнями.

  1. Милосердний Отче, прийми нашу вдячність за справу спасіння, звершену через страждання Христа і вчини, щоб усі пастирі Церкви та миряни завжди були вірними дорозі хреста.
  2. Милосердний Отче, прийми нашу вдячність за людей, котрі жертовно служать хворим і вчини, щоб правителі держав мудрими законами підтримували працівників у сфері здоров’я і допомагали  страждаючим від хвороб людям.
  3. Милосердний Отче, прийми нашу вдячність за дар таїнства Єлеопомазання хворих і вчини, щоб усі, діткнені важкою хворобою, відкрили свої серця на даровану їм Тобою допомогу.
  4. Милосердний Отче, прийми нашу вдячність за дар Передсмертного Причастя і вчини, щоб ніхто з охрещених людей не відійшов з цього світу без сакраментального поєднання з Христом у Святому Причасті.
  5. Милосердний Отче, прийми нашу вдячність за надію на вічне життя, яку даєш тим, хто відходить з цього світу і вчини, щоб наші близькі померлі (особливо ...) дізнали повноти плодів відкуплення в Небі.
  6. Милосердний Отче, прийми нашу вдячність за дар Року Віри і вчини, щоб усі, зібрані тут, вміли користуватися скарбами, які відкриває перед нами віра.

Молитва: Боже, найкращий наш Отче, кожного дня ми отримуємо Твою нескіченну доброту й любов. Навчи нас приймати Твої дари і збагачувати ними наше життя. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Подяка після Святого Причастя

Після Святого Причастя рекомендовано спів Magnificat, якому передує коротке введення. Ось пропозиція його:

Коментатор: Бог зміцнив сьогодні нашу віру у силу таїнства Єлеопомазання хворих. Ми виразніше побачили, яким великим скарбом є це таїнство для хворих людей, а також яким необхідним є Передсмертне Причастя для помираючих. Прагнемо разом з Марією співати пісню величання. Нехай вона підноситься до небесних висот.

Спів: Величає душа моя Господа

Апостольство:

«Милосердний Самарянин»

Цього тижня, коли переживаємо разом з усією Церквою День Хворого, припадає також Попільна Середа і розпочинаєтиься Великий Піст. Правда про хрест буде присутня особливим чином. Роздумуватимемо над нею також у вимірі апостольства, намагаючись розвивати у собі поставу Самарянина. Серед потребуючих нашої допомоги особливе місце займають хворі. Треба пам’ятати також про те, щоб допомогти їм приготуватися до таїнства Єлеопомазання хворих. Нижчеподані думки почерпнуті з апостольського листа бл. Йоана Павла ІІ “Salvifici doloris” (28-30). Папа наголошує у ньому на потребі розвивання у собі постави милосердного Самарянина.

Думки до медитації, гомілії, конференції і розмови

«Притча про милосердного Самарянина відноситься до євангелія страждання, тому що вказує, як кожен з нас повинен відноситися до страждання ближнього. Не можна їх «минати», проходити повз них з байдужістю. Ми повинні «затримуватися» біля них. Милосердним Самарянином є кожна людина, котра затримується біля страждання кожної людини, яким би воно не було. Таке затримання не означає цікавості, лише готовності. Це відкриття якоїсь внутрішньої спроможності серця, котре виражається почуттями. Милосердним Самарянином є кожна людина, вразлива на чуже страждання, людина, котра «зворушується» нещастям ближнього. Якщо Христос, знавець людського єства, підкреслює згадане зворушення, то це означає, що воно важливе також для нашого ставлення щодо людського страждання. Треба, отож, ростити в собі таку вразливість серця, що свідчить про співпереживання зі страждаючим. Часом таке співчуття залишається одним з головних виразів нашої любові і солідарності зі страждаючою людиною.

Однак милосердний Самарянин з Христової притчі не зупиняється лише на самому зворушенні і співчутті. Воно спонукає його до дій, мета яких – принести допомогу пораненій людині. Милосердним Самарянином по-справжньому є той, хто свідчить допомогою у стражданні, яким би воно не було. Допомогу, наскільки можливо, плідну. Вкладає у неї серце, не шкодуючи і матеріальних засобів. Можна сказати – дає себе, своє власне «я», відкриваючи його для іншої людини. Доторкаємось тут одного з основних питань всієї християнської антропології. «Людина ... не може віднайти себе у повноті інакше, як тільки через безкорисливий дар самої себе.» Милосердний Самарянин – це людина, здатна саме до такого дару самої себе.

Йдучи за євангельською притчею, можна сказати, що страждання, котре під стількома різновидами присутнє у нашому людському світі, присутнє у ньому також для того, щоб «визволяти» в людині любов, цей безкорисливий дар власного «я» на користь інших людей, людей страждаючих. Світ людського страждання неначе безперестанку кличе інший світ – людської любові, тієї безкорисливої любові, яка пробуджується у серці немов би завдяки стражданню. Людина – «ближній» - не може проходити повз нього байдуже. В ім’я звичайної людської солідарності, тим паче в ім’я любові до ближнього повинна затриматися, «зворушитися», поступаючи так, як згаданий Самарянин з євангельської притчі. Притча сама по собі виражає глибоко християнську правду, але також і загальнолюдську. Небезпідставно також у світському розумінні самарянською називається будь-яка діяльність для добра страждаючих людей і тих, хто потребує допомоги.

Ця діяльність на протязі віків набирає організованої інституційної форми і створює терени для праці у відповідних сферах. Якою ж справді самарянською є професія лікаря чи медсестри, чи іші, подібні до них! З огляду на «євангельську» суть, закладену у них, ми схильні при цьому думати тут більше про покликання, а не лише професію. Інституції, котрі на протязі поколінь виконували самарянське служіння, у наші часи ще більше розвинені та спеціалізовані. Це, безсумнівно, свідчить про те, що сучасна людина з усе більшою увагою та проникливістю затримується біля страждань своїх ближніх, щоб краще зрозуміти їх та запобігти стражданню. Також володіє все більшим вмінням і спеціалізацією у цьому. Спостерігаючи усе це, можемо сказати, що притча про євангельського Самарянина стала однією з основних складових загальнолюдської моральної культури і цивілізації. Згадуючи про всіх людей, котрі своїм знанням і вмінням надають різноманітних послуг страждаючим ближнім, не можна стриматися від виразу поваги та вдячності на їхню адресу. Ця адреса поширюється на всіх, котрі своє служіння страждаючим трактують безкорисливо, добровільно заангажовуючись у самарянську допомогу та призначаючи на цю справу весь час і сили, які залишаються у їхньому розпорядженні поза робочим часом. Таку добровільну самарянську чи харитативну діяльність можна назвати суспільною діяльністю, або ж окреслити словом «апостольство» - коли розпочата з суто євангельських мотивів, особливо коли пеебуває у єдності з Церквою або іншою християнською спільнотою. Добровільна самарянська діяльність реалізується через відповідні середовища або ж створені з цією метою організації. Дільність у такій формі має піднесене значення, особливо коли йдеться про розпочинання більших завдань, що вимагають співпраці та задіяння матеріальних засобів. Не менш цінна також індивідуальна діяльність, особливо з боку тих, котрі більше можливостей мають на це,  а також у віднесенні до тих різновидів людського страждання, допомога яким мусить бути виключно індивідуальною. Родинна допомога означає або вчинки любові до ближнього, виявлені особам тієї ж родини, або ж це взаємна допомога між родинами. (...).

Мета притчі про милосердного Самарянина, як також і всього Євангелія, є зокрема та, що людина повинна відчути себе покликаною, так би мовити, від першої особи, до свідчення любові у стражданні. Інституції – дуже важливі та істотні, однак жодна інституція сама по собі не замінить людського серця, людського співчуття, людської любові, людської ініціативи, коли йдеться про вихід навпроти страждання іншої людини. Це відноситься до фізичного страждання, а наскільки ж більше – коли йдеться про різноманітні моральні страждання, коли передусім терпить душа.

Притча про милосердного Самарянина безперечно відноситься до євангелія страждань і разом з цим євангелієм іде крізь історію Церкви, християнства, крізь історію людини та людства. Вона свідчить про те, що об’явлення спасительного виміру страждання через Христа у жодному випадку не ототожнюється з поставою бездіяльності. Навпаки. Євангеліє заперечує бездіяльність щодо страждання. Сам Христос у цій сфері діяльний над усе. Так чинить реальним месіянську програму свого послання, відповідно до слів пророка: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння... оповістити рік Господній сприятливий.»(Лк 4, 18-19) Христос цю месіанську програму свого послання виконує надмірно щедро. Проходить, «чинячи добро», а добро Його вчинків виявилося передусім в обличчі людського страждання. Притча про милосердного Самарянина перебуває у найбільш гармонійній єдності з поведінкою самого Христа.

Ця притча увійде нарешті своїм вагомим змістом до тих радикальних слів про останній суд, записаних Матеєм у його Євангелії: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт  25, 34-36).

Ці слова про любов, про вчинки любові, пов’язані з людським стражданням, дозволяють нам ще раз відкрити відкупительне страждання Христа біля витоків усіх людських страждань. Христос каже: «Мені вчинили...» Це Він Той, Котрий дізнає любові у кожному; це Він той, Котрий дізнає допомоги, коли вона надана будь-кому, кожному страждаючому, без винятку. Це Він присутній у цьому стражданні, бо Його відкупительне страждання раз і назавжди відкрилося на усяке людське страждання. Й усі страждаючі раз і назавжди були покликані стати «учасниками Христових страждань». Так, як і всі теж були покликані, щоб «доповнити» своїм стражданням те, чого не вистачає стражданням Христа». Христос навчив людину одночасно свідчити добро стражданням – і свідчити добро страждаючому. У цьому подвійному аспекті відслонив зміст страждання до кінця».

Молитва про благодать целебрування віри у таїнствах

На час Великого Посту тут будуть поміщені лище короткі молитви, пов’язані з розважуваною темою. Цей час покаяння і навернення повен різноманітних форм молитв, у яких виражаємо нашу віру, а також переживаємо її целебрування. Сьогоднішні роздуми можна закінчити молитвою літанії за хворих.

Киріє елейсон! Христе елейсон! Киріє елейсон!

Христе, почуй нас! Христе вислухай нас!

Отче Небесний, Боже,                    помилуй нас!

Сину, Відкупителю світу, Боже,

Духу Святий, Боже,

Свята Трійце, Єдиний Боже,

Господи, Котрий сам пройшов через увесь страх і біль помирання

Господи, Котрий перед зціленням запитував про віру

Господи, Котрий зцілював сокрушених серцем

Господи, Котрий вислухав хананейську матір, котра просила Тебе про зцілення доньки

Господи, Котрий повернув до здоров’я тещу св. Петра

Господи, Котрий одним лише словом зцілив слугу сотника

Господи, Котрий сказав до розслабленого: «Встань і ходи!»

Господи, Котрий зцілив жінку, що дванадцять років страждала на кровотечу

Господи, Котрий кривому від тридцяти восьми років дав нову здатність ходити

Господи, Котрий повертав зір сліпим від народження

Господи, Котрий чинив, що глухі знову чули

Господи, Котрий німим відкривав уста

Господи, Котрий виганяв злих духів, оздоровлював одержимих та епілептиків

Господи, Котрий воскресив юнака з Наїну, єдиного сина вдови

Господи, Котрий розбудив до життя доньку Яіра, начальника синагоги

Господи, Котрий плакав після смерті приятеля Лазаря і вивів його з гробу

Господи, Котрий запитував про вдячність зцілених прокажених

Господи, Котрий зцілював як багатих, так і бідних

Господи, Котрий зцілював як юдеїв, так і поган

Господи, Котрий зцілював також в суботу

Господи, Котрий переслідувано за Твої зцілення

Господи, Котрий обіцяв воскресіння віруючим

Господи, Котрий дав нам за приклад милосердного Самарянина

Господи, Котрий над усе прагнеш зцілення нашого духа

Агнче Божий, що береш гріхи світу,

Господи, прости нас!

Агнче Божий, що береш гріхи світу,

Господи, вислухай  нас!

Агнче Божий, що береш гріхи світу,

Господи, помилуй нас!

Молімося:

Боже, Отче, Твій Син ніс наш біль і об’явив нам таємницю цінності страждання, вислухай прохання за наших хворих братів і сестер,  щоб пам’ятали, що належать до грона тих, котрим Євангеліє обіцяє потішення, і відчувалися з’єднаними з Христом, страждаючим за спасіння світу. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Якщо ви помітили помилку в тексті натисніть: Ctrl + Enter.
: Купить корпус для компьютера. Самый лучший корпус для компьютера. Игровой корпус для компьютера. Скачать программы для компьютера. Быстро скачать русские программы для компьютера. Скачать программу для очистки компьютера. Профильная труба цена. Трубу профильную куплю дорого. Труба профильная гост. Новые смартфоны цены. Купить новый самсунг смартфон. Новая модель смартфона.
Горяще туры в турцию. Лучшие туры в турцию все включено. Подбор тура в турцию. Народное лечение глаз. Все болезни глаз лечение. Отекли глаза лечение. Готовые программы Python. Учим python 3 быстро. Скачать книги по языку python. Боли внизу живота. Болит живот при беременности сильно. Почему болит живот.
skrynka-intencij2

Дієцезіяльні Проекти

football180x180
caritas18Ox112
wsd-gorodok
ibn-gor.org.ua180x112
credo-ua.org180x112
credo-ua.org180x112

Друзі

rm170x60

ewtn170x51

cmc-ban-big

Powered by ArtGattino
hosting gattino.org.ua